Традиція відзначати свято Івана Купала для слов’янських народів – не нова, я б сказала навіть древня.
Наші предки вірили, що саме в Купальську ніч людині привідкривається завіса потойбіччя, людство з’єднується з природою, а всі ворожіння та обряди набувають надзвичайної магічної сили.
Про те як сучасні українці (українці ери: «ні дня без вайфаю і селфі в туалеті») відтворювали дохристиянські традиції наших пращурів і йтиметься у моїй статті дальше.
За колоритними враженнями вирушаємо в Національний музей народної архітектури України під відкритим небом – Пирогово. До речі, вартість вхідного квитка вартувала всього лиш 60грн. (40 грн. звичайний квиток і 20 грн. – доплата за святковий концерт гуртів «The ВЙО» та ТіК), що значно менше як в інших популярних місцях столиці, де в цей день проводилися святкування Івана Купала.
Завітавши у Пирогово – усі відвідувачі мали можливість не лише гарно відгуляти свято Купала, но і познайомитися з традиціями та культурою України різних періодів та регіонів. Відвідати сільську школу, помолитися у справжній дерев’яній церкві та на власні очі побачити, як жили люди багато років тому без газу, світла, і що найстрашніше – без інтернету.
Доки одні вивчали побут наших пращурів, інші освоювали їх ремесла. Ось ця пані намагалася виліпити перший у своєму житті глиняний кухоль. Уявляєте, не купувала «фарфорову» вазу у китайській крамниці, а робила своїми руками виріб з натуральної глини.
Та є один сучасний обряд, викорінити який не спроможна жодна старовинна магія, навіть така сильна як Купальська ніч. Здогадалися, що це? Так, цей обряд називається – селфі!
Ще на під’їзді до музею можна було помітити дівчат за незвичною для сучасної молоді справою – плетінням вінків. Колоски, ромашки, соняхи, різноманітні трави, та безліч інших маловідомих мені польових рослин впліталися у яскраві та пишні віночки. І не даремне, адже вінок один з найважливіших атрибутів свята Купала, і своєрідний символ для незаміжніх панянок.
Вважається, що за допомогою вінка можна дізнатися свою долю. За традицією, дівчата пускають свої вінки у річку за течією, а хлопці на іншому березі їх ловлять. Котрої вінок дістали з води – та дівчина скоро вийде заміж, усім іншим доведеться наступного року чекати.
Сучасним хлопцям та дівчатам пощастило більше, – упійманий вінок не зобов’язує відразу брати шлюб, тому вінки закидали у воду як дорослі дівчата так і зовсім маленькі гості свята.
Не менш цікавою, та популярною серед сучасної молоді традицією стали стрибки через багаття. Для молодих пар перестрибнути разом вогняну перешкоду не розірвавши рук – знаменувало бути разом по життю. Якщо ж руки розривалися, значить парі не судилося бути у шлюбі. За повір’ям, вогонь та вода в Купальську ніч очищали від усілякого зла, надавали здоров’я та краси. Тому, в давнину через багаття скакали, як дорослі так і малі, і лише відьми боялися підходити до вогнища.
Сучасна молодь не стала сліпо вірити силам природи, і про всяк через вогнище стрибали повторно, а дехто і по декілька разів ))). Якби наші предки побачили чергу з бажаючих пройти даний обряд, у силу Купальського вогню повірили б іще більше.
Окрім плетіння та пускання вінків, стрибків через багаття на святі Івана Купала були відтворені і інші традиційні обряди, такі як: видобування вогню, хороводи навколо опудал Купала та Морени, співання різноманітних купальських пісень, пускання палаючого колеса у воду ( як знак поєднання води та вогню), та пошуки цвіту папороті.
Паралельно працювала велика сцена, де відвідувачів розважали конкурсами, піснями, та виступами зіркових гостей гуртів The ВЙО та ТіК. Красива українська музика на завершення чудового вечора у Пирогово стала приємним подарунком для усіх гостей свята.
Нагецавшись доволі під легендарні «білі троянди» Віктора Бронюка, з трішки брудними від попелу ногами, та купою яскравих фото я поверталася додому з Купальських гулянь.
На завершення скажу таке, – відірвати таку кількість людей, молоді та дітлахів від комп’ютерів, змусивши їх на трішки зануритися у минуле, хоча б в такий спосіб доторкнутися до історії та познайомитися з традиціями рідного краю – це дійсно магія.
P.S. Дякую за приємну компанію двом чудовим панянкам з Києва, з яким познайомилися на святі.
