Головна / Подорожі / Ковалівка 2.0.

Ковалівка 2.0.

by Yi Lin
5/5 (24)

Що змусило мене через 3 роки повернутися в село?

Три з половиною роки назад, пишучи статтю про Ковалівку, я і гадки не мала, що у цієї історії буде продовження. Це був звичайний пост, у якого, як і у решти моїх фоторозповідей була одна єдина мета – розповісти (і головне показати) про чергове цікаве для туристів та фотолюбителів місце. Ковалівка стала ідеальним варіантом. Посудіть самі: місцина живописна, маловідома, і головне доступна для кожного без винятку українця.

Я не спроста виділила слово доступна. Бо ж, як бувалий мандрівник, знаю безліч прикладів, коли прибережні території та цілі заповідники з легкістю ставали власністю якогось мажористого дяді і ретельно закривалися від «посторонніх очей». І я зараз не лише Межигір’я маю на увазі. Таких «Бать», як Янукович, достатньо! Спробуйте якось прогулятися берегом Дніпра (в районі Труханового острова, наприклад), зрозумієте про що я ;).  До речі, про одне з таких «злачних місць» я розповім зовсім скоро у своїй новій статті, а зараз повернімося до Ковалівки.

58 115 переглядів, 3 232 репости, і ще з 30-ток схвальних і не дуже коментарів, отриманих від вас за останні 2 місяці, змусили мене взяти камеру і заново поїхати в село. Та перш ніж я продовжу розповідь, хочу подякувати вам за неймовірну активність та зворотній зв’язок. А також внести ясність, щодо моєї причетності до Ковалівки. Її просто немає). Так-так, я ніяким чином до згаданого місця не відношуся, і все, що я описую – це моя особиста, якщо хочете суб’єктивна точка зору, як блогера. І да, за статті мені також не оплачували)). Тож, якщо раптом цей пост прочитає хтось з керівників «Світанку», чи сільський голова Ковалівки і захочуть подякувати, то я з радістю прийму їх пропозицію ;).

Ну а якщо відкинути жарти, то я знову запрошую вас в село! Цього разу, я перевірятиму, як змінилася Ковалівка з останньої подорожі, і чи досі це село, в якому хочеться жити.

Отже, поїхали!

Ковалівка 3,5 роки по тому

Центральна площа, як і раніше, – вся у квітах та доглянута. Чисто, охайно, гармонічно. Щоправда, фонтани в центрі села цього разу були вимкнені. Сподіваюся, що тимчасово, адже хлюпотіння води додавало особливого настрою гостям Ковалівки, і добряче так прохолоджувало у спекотні дні. І знову ж таки з т. з. порівняння – фонтану мені не вистачало.

Не змінили свого місця дислокації й тутешні «аборигени» – ось ці два кам’яних леви та лебідь-велетень на порозі місцевого кафе (ресторану). Живі лебеді, до речі, також не перевелися.

Ковалівська школа (вона ж – популярна на Київщині гімназія), як на мене змінила відтінок фасаду і стала більш яскравою. А ще добре помітно, як підросли по периметру шкільного подвір’я туйки).

Годинник вічності

Так, в попередній статті я згадувала про великий квітковий годинник (годинник вічності), подібний тому, який знаходиться на алеї Героїв Небесної Сотні у Києві, але самої фотографії годинника не виставила. Про що ви успішно мені зауважили у коментарях. Каюся, і виправляюся )).

І в цьому контексті доречно буде розповісти про ще одну новостворену ландшафтну експозицію. Я б навіть сказала – націоналістичну)). Це я про величезний тризуб та жовто-блакитний прапор з кущів та квітів. Звичайно, такий модний тренд сьогодення не міг бути залишеним поза увагою… Та зрештою це дуже красиво.

В кожному туристичному місті є свої т. з. топові локації. Впевнена, ви неодноразово бачили такі. Це саме ті місця, біля яких завжди величезна черга з бажаючих зробити селфі на фоні тої гори, арки чи  квіточки. Ось цей кований, неначе мереживом, місток – одна з саме таких локацій у Ковалівці!

Це коли береш кохану людину за руку і неспішно проходишся заквітчаним мостиком серед лебединого озера, повз яблуневий сад і прямо до алеї сердець. Уявили? А тепер трішки солі в солодкий пиріг. Весь цей «аля романтичний» настрій триватиме доти, доки не прийдуть вони! Ні, не охоронці*. А все ті ж бажаючі зробити селфі на фоні тої гори, арки чи квіточки)).

Алея сердець

Аркова алея – це те місце, яке з’явилося у Ковалівці вже після мого попереднього фотоогляду. І треба відзначити, що не лише вона. В цій (назвемо її правобережній) частині Ковалівки відбулося чимало великих змін. Відверто кажучи, навіть я сама не сподівалася на таке масштабне оновлення, і була дуже здивована побаченим.

Гігантські павліни (або схожі на них птахи), декоративні пруди, різноманітних форм будиночки, млин, а також ціла квіткова бригада автотранспорту розмістилися на березі місцевої річки Кам’янки. Але краще дивіться самі).

З’явилася і комерційна складова. Гостьові будиночки з дерев’яного брусу, великий дитячий майданчик, щось на кшталт літного кафе, біотуалети.

Від мирського до духовного

Коли говорять про Ковалівку, то в 90% це про ландшафт, чистоту та європейські звички. Проте в цьому непростому селі є велика духовність. Відразу 2 храмові будівлі на одній території: церква Різдва Пресвятої Богородиці, та жіночий монастир преподобної Анастасії Київської.

Храм Різдва Богородиці – розташований в самому центрі села на підвищенні і чудово проглядається з усіх сторін Ковалівки.

Щоб потрапити на територію монастиря потрібно перейти через вищезгаданий місток та звернути ліворуч ось до цієї брами. На вході біля брами можна взяти хустину і спеціальну плахту, якщо раптом ваш одяг не підходить для відвідин храму. Плахту, до речі, потрібно одягти і чоловікам, які прийшли у шортах. Як-не-як, це жіночий монастир, і його відвідування вимагає належного зовнішнього вигляду від усіх присутніх.

Замість підсумків

Я часто подорожую Україною і бачу занедбані села, де вочевидь теж крадуть, і бачу Ковалівку. Я знаю безліч прикладів, коли люди від безвиході тікають з сіл у міста, і знаю сільську школу, в яку возять дітей з самої столиці. Мені неодноразово доводилося «милити заднік» з ціллю приховати купу металобрухту на фоні, а сьогодні я подолала 80 км щоб спеціально сфотографувати цей квітучий ретро-парк.

Так, в Україні є багато красивих та доглянути парків і місць відпочинку. І дуже мало з них безкоштовних! Бо доки наші люди не навчаться правильно користуватися урнами, велодоріжками чи мостами, доти на кожне таке місце потрібен буде штат охорони, і купа камер відеонагляду, і платний вхід на територію…

Цього дня я залишала Ковалівку з радісною думкою, що в Україні є ще села, в яких і досі хочеться жити. Ну або принаймні куди хочеться повертатися знову і знову…Згодні зі мною? Обов’язково пишіть про свої враження, і зауваження і доповнення також пишіть! Навіть якщо у вас інша думка… Можна мати різні погляди щодо Ковалівки (чи іншого туристичного місця), та головне – не бути байдужим!

 

 

 

*в одному з коментарів читачка наголосила на великій к-сті охоронців та камер.  Цього разу я спеціально звертала увагу на цей момент. Так ось, охорона в Ковалівці дійсно є: 2-х чоловіків я помітила у будці відразу за парковкою (доволі ввічливо привіталися), ще одного наглядача (написала наглядача, так як він був без спец форми) ми зустріли в невеличкому парку за мостом, і ще один подавав мені плахту при вході на територію монастиря.

Будь ласка, оцініть

Також прочитайте будь-ласка

1 comment

Mariya Bitkivska 06.09.2019 - 21:03

Чудова Ковалівка! ( хоча чую про неї вперше). Велика душа і золоті руки ландшафників, що створили таку красу. Величезне спасибі автору цього допису за час і ознайомлення нас з « українським раєм на землі». Не все у нас так погано, Україна – прекрасна!!!

Відповісти

Залишити коментар