З чим у вас асоціюється Новий рік? Мандарини, салат олів’є, ялинка. Але що ж робити коли свята хочеться вже зараз, а до нового року ще цілий місяць?
За магічним передноворічним настроєм вирушаємо в особливе місце, туди де народжуються ялинкові іграшки – на фабрику новорічних прикрас.
Хочу наголосити, що розповідатиму я не про пластикові китайські іграшки, якими завалені полиці усіх супермаркетів, і які напевне є в кожного з нас в домі, а про справжні, скляні кульки. Подібні тим, які вціліли ще з радянських часів у скринях наших бабусь. Гадаю, багато з вас, ще пам’ятає такі. Пригадую малими дітьми, ми з братом з нетерпінням чекали того дня, коли ж врешті дозволять їх дістати з чемодану (саме в чемодані зберігала іграшки моя бабуся) та прикрасити свою ялинку. Це були не просто прикраси, ті іграшки були передвісниками справжньої новорічної казки…
Побачивши в соціальних мережах повідомлення про екскурсію на Клавдіївську фабрику ялинкових іграшок – не гаючи часу вирушила туди. Забігаючи наперед скажу, що побачити таємницю створення новорічних кульок можна і без допомоги туристичних компаній. Ця фабрика знаходиться в 40 км від столиці. у м. Клавдієво (вул. Ватутіна 1), і дістатися туди можна своїм ходом (маршрутне таксі №817, від ст. метро Академмістечко – до смт. Бабинці), а там уже приєднатися до однієї з екскурсійних груп. Вартість квитка складає – 40грн. для дорослих і 20 грн. для дітей.
Та який би з варіантів ви не обрали, пам’ятайте, що з поїздкою варто поспішати! Адже сезон екскурсій триває трішки більше 2-х місяців, і чим ближче до Нового року тим менше іграшок залишається. Про кульки я звісно жартую, іграшок вистачить усім. Більше того, у вас буде унікальна нагода – зробити свою ексклюзивну прикрасу. Як і де, я опишу далі по тексту, а поки що повернемося до фасаду.
Чому до фасаду? Тому що з першого погляду дуже важко повірити, що в цій старій, напівскладській споруді може творитися новорічна магія! Єдиним натяком на те, що тут дійсно знаходиться майстерня ялинкових прикрас була ось ця вивіска та кілька банерів новорічної тематики. Воно і не дивно, адже фабриці як і тим іграшкам у чемодані моєї бабусі більше 50 років від дня створення. Інтер’єр не поступався екстер’єру. Темні, холодні цехи з цегляними стінами та партійною символікою змусили мене сумніватися ще більше. Аж тут екскурсовод запросила нас у перший – склодувний цех.
Склодувний цех
У цьому цеху тоненька скляна трубочка перетворюється у хвостату кульку. Ну як перетворюється? Працівниці цеху видувають її своїми ротами (пробачте за вислів, але так воно і є). Цей процес дуже схожий до того, як надувають повітряну кульку, тільки замість кульки – скло розігріте до 600°С. А так один в один). За зміну одна майстриня може виготовити до 200 таких кульок. Це не вкладається у голові, але у цих жінок така робота кожного дня. Працюють вони і під час екскурсій, незважаючи на юрбу глядачів за своїми спинами, та періодичні запитання: «чи не обпікає їм полум’я обличчя?».
Наступний етап, якщо не вникати у принципи хімічних процесів, цілком можна назвати чарівним. Тут кулька змінює своє забарвлення прямо на очах у всіх глядачів, стає сріблястою. Мені цей процес нагадав казку про коника горбоконика, коли Іван скупався в одному казанку, потім у іншому і став красенем неземним. Щось подібне сталося і з кульками, а що саме подивитесь уже самі.
Після посріблення або фарбування (до цього відділу глядачів не пускають, через шкідливість випарів) кульки потрапляють до найкрасивішого як на мене місця – художнього цеху. Тут працюють справжні чарівники. У кожного на столі стенд з різнобарвними кульками, блискітками та баночками з фарбою. Саме тут кульки стають такими, якими ми звикли їх бачити: яскравими, красивими, та новорічними. В цьому приміщенні панує така атмосфера, що всі говорять навіть пошепки, щоб не відволікати майстрів від роботи. Там дуже гарно, і пахне фарбою.
Музей ялинкових іграшок.
На території фабрики розташувався незвичайний музей, експонатами якого стали новорічні прикраси. Яких тільки іграшок там немає: сніговики, ведмедики, діди морози, дзвони, паровози, герої мультфільмів та казок, кульки з петриківським розписом, зображенням Мони Лізи і навіть чорного квадрата.
У кожної іграшки – своя цікава історія, а деяких навіть драма. Але про це я розповідати не буду. Адже можна 100 разів читати і не зрозуміти того, що можна відчути за один раз перебуваючи там. Додам лише, що іграшка з квадратом Малєвича здивувала особливо сильно )). Перше, що спало на думку: «і я так можу».
А от як можу я, – була змога перевірити трішки згодом на практиці, точніше на майстер-класі з розпишу іграшки (коштує 50 грн.). В компанії діток, та під пильним наглядом майстра – ми малювали баранця. Ось такий вийшов у мене ))).
Емоції, які мене переповнювали в той момент описати вкрай важко, але тоді я усвідомила, що це і є справжнє диво. Ні, магія не в тому, щоб зробити іграшку своїми руками (чесно кажучи розмальовувати кульку гуашевими фарбами – не кращий вибір, хоча й веселий), а в тому, що ці люди творять казку з нічого! Занурившись у захоплюючий процес створення ялинкових іграшок, я забула про холодні цехи, занедбаний фасад, та все те, що насторожувало на початку. Відійшли на другий план і життєві проблеми та негаразди. А в наш час – це дійсно диво.
Окрім майстер – класу, раджу завітати до кімнати Святого Миколая, і там здійснити обов’язковий ритуал – сісти на пеньок і загадати бажання (моє, до речі – вже збулося ). А для найменших відвідувачів – є можливість написати лист Діду Морозу.
Завершується екскурсія – відвідуванням крамнички, де можна придбати будь-яку з іграшок, або декілька. Я можу помилитися, але мені здалося, що без іграшок (хоча б однієї) з фабрики ніхто з гостей не виходив. І воно не дивно, адже над кожною такою кулькою дуже важко працюють люди. Не дивлячись на складні умови праці, натхненно чаклують над кожною такою маленькою іграшкою, яка зможе принести велику радість у наш дім.
