Даний пост хочу розпочати з вислову відомого давньогрецького поета Гомера
«Гість ніколи не забуде господаря, який його тепло прийняв».
Тим, хто часто подорожує Україною добре відомо, з якими труднощами доводиться стикатися туристам аби дістатися потрібного місця. Препаскудні дороги, незручні маршрути, відсутність інфраструктури, чи елементарних вказівників — розвитку внутрішнього туризму аж ніяк не сприяють, це факт. Проте є речі, які здатні відбити бажання подорожувати навіть більше, як українське бездоріжжя… Сьогодні йтиметься саме про такий випадок, і саме про таке місце.
Гаразд, досить вступної промови. Переходимо до справи, тобто до подорожі ).
Буки Букам різниця
А відправимося цього разу ми у с. Буки. Прошу не плутати з Буками Черкаської обл., а хто ще не знає про їх існування, — можете ознайомитись з моїм попереднім фотозвітом звідти. І авжеж, це місце одне з найбільш рекомендованих мною для обов’язкового відвідування).
Пригадую, коли я вперше натрапила на світлини з Буків (це була весільна фотосесія), довго не могла з’ясувати де саме знаходиться це місце. Якось не прийнято було на той час у фотографів «здавати» гарні локації ), проте, якщо знати, де шукати, результат не забариться. Мені ж для вас нічого не шкода, і я залюбки поділюся не лише детальними координатами, но і своїми враженнями.
Київські Буки, як і їх однойменний черкаський сусід – це звичайне (малопримітне) українське село, розташоване на березі річки Роставиця. Принаймні таким воно було до 1996 року. В цей період місцевий бізнесмен та директор аграрної компанії на Київщині розпочинає в Буках будівництво невеличкого ландшафтного парку, а заодно і власного маєтку-замку. Так званого фамільного гніздечка родини Суслових.
Саме такий вигляд відкривається перед кожним, хто спеціально чи випадково завітає до цього незвичайного комплексу.
Нічого вам це не нагадує? ))
Приблизно таку картинку ми з вами звикли бачити в дитячих мультиках та казках! Величні замки з високими вежами, акуратними місточками та чудернацькими скульптурами.
Архітектурний “вінегрет” Суслова
До речі про скульптури. Відразу скажу, їх тут дуже багато, різних форм, стилів та призначень. І, чесно признаюся мені й досі не зрозуміло, яким чином вони між собою поєднуються. Але, як то говорять, не мені судити про “високе мистецтво”, тому будемо розцінювати це як творчий задум автора. Зрештою у кожного своє бачення. Та серед всього цього архітектурного “вінегрету”, хочу зазначити 2 скульптури, які мені особисто відразу приглянулися.
Статуя Святого Валентина, з весільним каменем у руках
Згідно з інформацією на таблиці, цей камінь привезено з Галілейської гори. З того місця де Ісус перетворив воду на вино і благословив усіх закоханих на вічне кохання і продовження роду.
Жаби
Три величезні жаби в самісінькому центрі парку. Чому їх розмістили саме там і що вони символізують складно сказати точно, проте біля них також люблять фотографуватися наречені. За деякими повір’ями жаба символізує добробут, ну або ж це символ заздрощів, які можуть виникати у людей дивлячись на всю цю розкіш. Пригадуєте вислів «жаба душить»? Гадаю, без прихованого змісту тут не обійшлося)).
Таємниця цифри 7
Є ще одна цікава особливість комплексу – цифра 7. Якщо звертати увагу, то її можна побачити буквально скрізь: тут
тут
і навіть тут
І звичайно ж цифра ця тут зовсім не випадково. 7 це ніщо інше, як абревіатура імені власника маєтку «СІМ» Суслов Іван Миколайович. Такий собі парк для людей, де на кожному кроці нагадування про те, хто тут господар.
А взагалі про господарів «буцького замку» на просторах інтернету історій написано чимало. Одна з таких розповідає, що раніше відвідувачі парку мали можливість не лише прогулятися територією, но і підійти до маєтку. Але, одного разу туристи фотографуючись біля будинку не впізнали господиню і замість того щоб пропустити її до будівлі, сказали стати в чергу). Після цього випадку прохід в центральну частину парку для відвідувачів було назавжди закрито.
Подібна доля спіткала і Поляну казок. Це ще одна уже закрита для відвідувачів частина парку, на територію якої перестали пускати після ще одного неприємного інциденту з туристами. Щоправда, потрібно уточнити, перестали пускати безкоштовно. В складі платної екскурсії ви зможете побачити не лише фігури казкових персонажів, но і відвідати приватний міні-зоопарк з левом, ведмедями, оленями та іншими тваринами.
Частинка Майдану Незалежності
А зараз погляньте на цей експонат. Пригадуєте, що це?
Фонтан-рулетка
Фонтан “Дружби народів”, і це саме той фонтан, який до 2011 року красувався на головному майдані країни. Після реконструкції площі, фонтан-рулетку було демонтовано, а згодом перевезено в с. Буки. Де він розміщений і сьогодні.
Ось так заходиш на територію парку, проходиш повз розкішні туйки через місток з казковими грифонами до вкритого неначе квітковим килимом будинку, і все довкола так красиво, зелено, все тобі подобається…все, крім натовпу туристів на кожному кроці й жахливих тіней на обличчі.
Місцевий ресторан
Так, тепла погода і яскраве сонце сприяють подорожам і прогулянкам, як ніколи. І це добре видно за кількістю випадково потрапивших у кадр людей на цих фото. Проте, фотографувати в таких погодних умовах дуже і дуже складно. І як я не намагалася зробити щось більш-менш путнє, нічого хорошого не вийшло. Обідня пора вихідного дня (а саме в такий період ми були у Буках) далеко не найкращий час для фотосесій, тому було прийнято рішення повернутися сюди ще раз, в більш сприятливий для таких цілей час.
Спроба №2 приречена
Не пройшло і двох років, як я повернулася у Буки. Навчена попереднім гірким досвідом цього разу я спеціально виїхала в післяобідню пору, аби встигнути провести фотозйомку в т.з. золотий час (час з найкращим освітленням, орієнтовно за годину до заходу сонця). Я їхала і буквально уявляла скільки крутих фото зможу привезти з цього красивого місця.
Однак, і друга моя спроба успіхом не увінчалася. Нас банально не пустили на територію мотивуючи тим, що парк вже не працює. Так-так, я не обмовилась, на територію парку прохід дозволено лише до 17 години. 
Дальше, він стає приватною власністю!!!
На наше прохання зв’язатися з керівництвом для розв’язання цієї проблеми охоронець також ніяк не відреагував. І це був саме той випадок, коли персоналу було абсолютно начхати, що ти подолав 200 км спеціально щоб відзняти цей матеріал для статті. Ніяких тобі компромісів, ніяких тобі варіантів…
Я ні в якому разі не претендую на приватну власність Суслових, я навіть можу зрозуміти їх небажання пускати сторонніх людей на своє подвір’я. Але я не можу збагнути, чому ця приватна власність подається під соусом ландшафтного парку для людей?! Пробачте, але в моєму розумінні “для людей”, це коли тобі не вказують де можна ходити та в який час. Або ж ми не люди…
Родинний Храм, і до чого тут Кучма
Щоправда, є у с. Буки ще одна масштабна та без перебільшень неподібна на інші архітектурна споруда — Храм Святого Євгенія. Точніше, це цілий храмовий комплекс, в який входять церква, дзвіниця та 2 каплиці.
Без сімейних уз не обійшлося і тут.
Церква Святого Євгенія — присвячена старшому синові Суслова. Каплиці Святих Миколи та Олександра названі на честь батька та молодшого сина Івана Миколайовича. Ну і як ви вже напевно здогадалися дзвіниця Святого Данила так названа також не випадково. А присвячена вона батьку колишнього президента України Леоніда Кучми, — Данилу Кучмі. Джерела стверджують, що саме він допоміг родині Суслових придбати дороговартісні ліки для їх хворого сина, за що й отримав таку духовну подяку.
З іншого боку, якщо подивитися на церкву з точки зору архітектури (відкинувши весь цей родинний підряд), справедливо буде сказати, що комплекс дійсно грандіозний. Нічого подібного в Україні, я раніше ніколи не бачила. Форма, стиль, зміст. Все це вдалося поєднати в одному ансамблі в рамках церковних канонів. Не даремне ж архітектор отримав за цю роботу державну нагороду.
Замість підсумків.
Ландшафтний парк Суслових (а саме так, на мою думку, варто його називати) я не можу рекомендувати, як хороше туристичне місце. Попри красиві краєвиди села, гарні фото в самому парку зробити вам навряд чи вдасться. Територія комплексу дуже маленька. А значить, куча кадрів на фоні чужих ніг, спин чи задів вам гарантовані. А ще черги! Біля кожного деревця, скульптури, і туалету). І будьмо відверті, їхати більше 2-х годин в один бік, аби за пів години обійти весь комплекс — така собі перспектива.
Але, якщо ви все ж вирішите завітати сюди, обов’язково зробіть дві речі:
- переконайтеся, що парк взагалі в цей день працює;
- уточніть години роботи.
І звичайно, будьте готові, що умови відвідин можуть змінитися без будь-яких попереджень чи оголошень. Це, як-не-як, парк приватного типу, і все залежить виключно від волі господаря.
З т. з. фотографій, допускаю, що тут можна зробити хороші кадри, але доведеться добряче постаратися. Підгадати з часом (коли менше людей), і з погодою (коли сонце не так високо) і зробити все це в робочі години парку. Проте, це більше схоже на якийсь квест, як на фотосесію чи відпочинок. Тому, вирішуйте самі…
Дорогою з с. Буки
P.S. Чи буде третя спроба у мене? Гадаю, що ні. І справа зовсім не в тому, що мені не пішли на зустріч. Це вже не суттєво. Я побачила достатньо… Достатньо для того щоб зрозуміти, що не завжди «шкіра варта вичинки». В Україні ще стільки хороших місць про які варто розповісти, що зупинятися на Буках зараз, аж ні як не правильно. Тому, друзі, слідкуйте за анонсами, пишіть коментарі, свої враження (якщо бували у цьому парку), а також про місця, які б ви рекомендували мені відвідати. І хто знає, можливо наступного разу я напишу саме про ваше містечко чи селище. Нумо відкривати Україну разом!
Як доїхати?
GPS координати: 49º50’19.73″, 29º39’30.5″, по одеській трасі
або на громадському транспорті через м. Сквира (Київ – Сквира- Буки)
з Києва до м. Сквира можна дістатися з автостанції на Либідській або електричкою з Південного вокзалу.
