«Мій Майдан» – це не просто стаття для сайту, це спроба описати мої власні спогади про події тієї зими.
В ці дні, в нашому розміреному егоїстичному житті сталося те, що зовсім скоро змінило нашу свідомість, принципи і нас загалом, те що незабаром весь світ почав називати – Революцією Гідності.
Ніч з 29 на 30 листопада.
На ранок 30 листопада вся країна здригнулася від звістки, про жорстоке побиття беркутом студентів, які вийшли на майдан відстояти своє право на європейське майбутнє. Це була спроба влади залякати і присадити народ. Але сталося щось неймовірне, і замість злякатися люди навпаки,- піднялися і вийшли на багатотисячне віче. Саме з цього моменту і в моїй душі, як і в житті почалася революція. І вже з 1-го грудня і до самої втечі Януковича, я не просто була на майдані, я майданом жила.
Йолка.
Йолка – це особливе явище майдану. В змаганні за найпопулярнішу новорічну красуню, того 2013 року перемогу здобула саме київська ялинка. За свою фатальну участь, це новорічне дерево було прозвано в народі «кровавим». Певно немає такої людини, яка б не чула про ці події. Перші шпальти відомих газет світу, тисячі фотографій та відеороликів у соціальних мережах, сотні запитів у інтернеті, новорічні листівки, все говорило про неї – революційну «йолку». Кожен, хто приїздив на майдан намагався залишити щось на згадку на цій ялинці, прикрасити своїм стягом чи хоча б стрічкою. Вона стала тією пам’яткою, сфотографуватися на фоні якої було не просто модно, а це вже ставало обов’язком. Великі і маленькі копії йолки, дарували друзям як сувеніри, встановлювали у домівках та офісах. Вона стала своєрідним символом майдану і простояла рекордно довгий період – майже 8 місяців (з кінця листопада 2013 року – до середини серпня 2014року).
Люди Майдану.
Люди Майдану – це студенти, які точно знають, що мають жити за європейськими стандартами і бабуся Віра, що бажає хоча б своїм внукам кращого життя;
Люди Майдану – це Пан Микола з його смачнючими бутербродами для усіх бажаючих, і «Міс Україна», яка розливає гарячий чай поблизу йолки;
Люди Майдану – це сусід по бочці, біля котрої ти грієшся і музикант-віртуоз у балаклаві за жовто-блакитним піаніно.
Люди Майдану – це пані у норковій шубі з бруківкою у руках, і безстрашний козак Гаврилюк з оселедцем на голові і незламним духом у серці;
Люди Майдану – це маленькі дітки, які прийшли на суботник, і твій побратим, що стояв пліч о пліч на третій барикаді;
Люди Майдану – це медики, журналісти, волонтери, артисти, це підприємці та футбольні фанати, іноземці та священники, це ті, для кого Україна – не просто графа у паспорті, а ті у яких Україна в серці.
Грушевського.
Це час – коли наша революція перейшла у іншу – більш активну фазу. Дії влади дійшли до абсурду. Т. з. «драконівські закони» – це була остання несилова акція тиску проти народу. Але тоді, ми про це ще не знали…Обурені такою політикою, попри всі заборони, в масках і з друшляками на голові 19 січня знову вийшли на майдан. Після чергового віче – люди вирушили на урядовий квартал, де них уже чекала неприступна стіна беркуту. На цій вулиція я вперше відчула, які на запах горілі шини, і як діє сльозогінний газ. Тоді ще, – було страшно…
Мирний наступ.
Ці фото зроблено за кілька хвилин до початку подій, які перевернули життя не одного українця. Вперше за десятки років в Києві повністю зупинилося метро, війська пішли у наступ на людей, влада оголосила повномасштабну зачистку…
Столиця горіла, у всіх сенсах цього слова. Людська кров змішалася з кіптявою палаючих шин, догоряли останні дошки, війська наблизилися впритул… Хтось докидав останні коктейлі молотова, інші вже молились, і лише зі сцени доносилося таке безнадійне «Тримайтеся»… А дальше була одна суцільна темрява.
Небесна Сотня.
В ті дні ми прощалися з – Небесною Сотнею. Без страху у душі, озброєні самою лише вірою – вони йшли вперед не дивлячись ні на що. В їх погляді не було ні суму, ні радості, лише порожнеча. Вони наче відчували, що то останній бій. Вони – наші Герої! І тепер я точно знаю, про кого говорилося у знаменитому гаслі: «Слава Україні – Героям слава!». Правда, зараз воно набуло дещо іншої інтерпретації: «Герої не вмирають, – вони повертаються на небо».
Дух Майдану.
На Майдані завжди панувала своя особлива атмосфера. Одні готували їжу, інші укріплювали барикади, треті підбадьорювали людей теплими словами і не давали замерзнути під ритмічну музику.
Це місце було не звичайним. Мурашки появлялися на тілі, коли багатотисячне віче воконувало в один голос Гімн України, а на тихеньке Слава Україні – усі довкола вигукували Героям слава… Коли на прохання допомоги за ніч на Майдан підтягувалося стільки людей, що беркут був змушений відступати. Коли світло від ліхтариків було видно з самого космосу, а ти пишався тим, що це твоя земля.
Майдан знайомив і об’єднував людей. Він бачив стільки щирих усмішок і світлих очей, що цієї теплоти вистачило б ще на довгі роки. Але Майдан вже скроплений кровю. І біль від цієї втрати, ще довго житиме у наших серцях.
